Сторінка психолога

                     Рекомендації психолога учням
«Візьми собі за правило»  Понеділок: Берись за все, що ти добре знаєш, вмієш чи мрієш знати і вміти.  Сміливість – це геніальність, влада і чарівна сила.  Вівторок: Зосереджуй свою увагу там, де повинно щось бути, а не там, де воно знаходиться зараз.  Середа: Чи навчився ті радіти перешкодам і використовувати їх собі на користь?  Четвер: Якщо ти зможеш відмовлятись від всього, крім найкращого, ти дуже швидко отримаєш найкраще.  Пятниця: успіх – це ще не крапка, поразка – це  ще не кінець. Єдине, що має значення – це мужність.  Субота: Варто так продумати свої задуми, щоб навіть невдача принесла вам користь.  Неділя: Немає нічого сильнішого за ідею, час якої настав.     Це треба знати і запамятатиЯкщо ви боєтесь, що вас поб’ють,Вважайте себе побитим.Якщо ви гадаєте, що програєте,Ви вже програли.
Тому що в усьому світі ми бачимо,
Що успіх починається з волі людини –Усе залежить від стану розуму.Якщо ви будете вважати, що вас лишать позаду,Це так і буде.Ваші думки повинні летіти високо,Щоб дати можливість вам піднятись.Перш ніж ви зможете отримати перемогу, Ви повинні бути впевнені в собі.Найсильніший і найшвидший Не завжди перемагає у життєвих битвах.Рано чи пізно перемога дістається тому,Хто вважає, що він це зможе.    Р. Уолдо ЕмерсонМистецтво саморозвитку    Розвиток – процес, внаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого.
  Саморозвиток – розвиток кого-небудь власними силами без впливу, сприяння яких-небудь зовнішніх сил; розумовий, або фізичний розвиток людини, якого вона досягає самостійними заняттями, вправами.

                                          
  
Планування свого життя виступає як основа мистецтва саморозвитку.   З чого треба починати за нинішніх обставин планування саморозвитку? Перед усім щодня планувати свою діяльність. План на майбутній день складається напередодні увечері. У ньому вказується, що треба робити, зясовуються причини, що перешкодили виконанню  плану за минулий день, дається оцінка своїм діям і вчинкам.
 Відпрацювавши уміння планувати кожний день,  можна приступати до наступного кроку: планувати справи на тиждень, підпорядковуючи їх певній меті. При цьому вся планова робота повинна органічно вписуватися в режим: для читання книг або перегляду телепередач кожний день виділяється дві години, для відвідування кінотеатру або театру – два вечори на тиждень, для спорту і фізичної праці в сукупності-2-2,5 години на день (норма рухової активності). На певні дні тижня і певні години для планування читання книг, їх конспектування, складання рефератів, робота над виступами, підготовка до змагань, оглядів і ін. Треба вчитися плануванню, реально передбачати, скільки часу і яких зусиль зажадає виконання тієї або іншої роботи, вправи, тренувань.
 Поступово планування робочого тижня підпорядковується складанню планів на місяць, квартал, рік. Лише після цього можна складати плани роботи над собою на тривалий час.
 Плани самовиховання ( саморозвитку ) багатьох людей здійснюються на основі попереднього виконання ряду самозобов
язань. Їх послідовність така:
 1) скласти режим дня і суворо виконувати його;
 2) ніколи не приходити на заняття, не підготувавшись до них;
 3) привчити себе розпочату справу доводити до кінця;
 4) кожну справу виконувати якісно, ставитися сумлінно до виконання будь-якого доручення;
 5) навчитися самовладанню, встановити контроль за своїми думками, діями і вчинками.
 Важливою ланкою планування самовиховання ( саморозвитку ) є облік результатів самопізнання – від самооцінки образу  « я »
, яким воно є, до того, яким повинно бути і яким може бути в ідеалі.
 Надзвичайно важливо отримати об
єктивну картину того, що є  « я » в даний момент. Причому тут потрібна відверта розмова з самим собою і про себе самого, треба дати відповідь на питання, поставленні собі: що я являю собою зовні (дзеркало допоможе побачити себе); що я являю собою як людина серед інших людей (японці не випадково говорять, що розумній людині дзеркалом служить ближній); який я друг, товариш, співрозмовник, партнер по спільних захопленнях, соратник, однодумець, противник і т. ін.   Самопізнання і саморозвиток співпадають, якщо дивитися на всю свою діяльність і поведінку як на процес прояву якостей особистості, знань, умінь і навичок.   Основна вимога до саморозвитку – створення умов, за яких було б неможливо не працювати над собою, застосування комплексу методів само стимулювання (наприклад, підготовка доповіді або повідомлення, участь в конференції)   Визначте звички і типи поведінки, які допоможуть вам стати тим, ким ви прагнете. Це можуть бути такі якості, як чіткість мислення, планування, ретельність, працьовитість, рішучість і завзяття, самодисципліна.   Найбільш важлива якість, що гарантує успіх, – це самодисципліна. Альберт Хубберт, один з мислителів ХХІ віку, визначив самодисципліну як «уміння примусити себе зробити те, що треба, тоді, коли треба, подобається вам це чи ні».   Вам необхідно привчати себе до дисципліни щогодини і щодня. Ви повинні наказати собі робити те, що правильно, необхідно і важливо. В іншому  випадку ви залишетеся біля розбитого корита, займаючись справами приємними, легкими і неістотними. Самодисципліна – це якість, що дозволяє робити вибір на користь найбільш важливих справ, незалежно від того, подобаються вони вам чи ні. Вона є невідємною рисою всіх успішних людей.                            Шляхи до серця дитини    Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути зрозумілий лише їм сленг. Але і нас – дорослих – також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними ми не завжди можемо висловити дитині свої почуття і любов зрозумілою їй мовою.   Чи вмієте ви говорити мовою любові?   Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. І якщо батьки знають цю «мову», дитина краще розуміє їх.   Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною.   Любов – це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю і щедрою людиною.   Основне батьківське завдання – виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне – будувати виховання на любові.   Впевненість у любові оточення.   Коли дитина впевнена у любові оточення, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими він стикається. Ця впевненість для нього-як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце.   Як цього досягти? Звичайно, любовю. Виявляти саме той спосіб прояву любові,який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.   Батьківська любов має бути безумовною, бо справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов-це найвища форма любові. Адже ми любимо дитину просто за те,що вона є,незалежно від того, як вона себе поводить.   Ми всі це розуміємо,але іноді не усвідомлюємо того, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять свою дитину, але з поправкою: вона мусить добре навчатися і гарно себе поводити. І лише в цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення.
  Звичайно, ми повинні навчати і виховувати свою дитину.
Але спочатку необхідно наповнити її серце впевненістю у нашій безумовній любові! І робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді в дитині не виникне страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна.   Якщо дитина відчуває нашу безумовну любов, ми глибше розуміємо її душу, її вчинки, хороші та погані. Якщо діти відчувають, що їх по-справжньому люблять, вони швидше прислухаються до наших настанов.   Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона не красива і зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших сподівань. І найважче-ми любимо її,що б вона не скоїла. Це не означає, що будь-який учинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину і показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не є найкращою.   Чи не призводить це до вседозволеності? Ні, просто треба все робити послідовно: спочатку ми наповнюємо серце дитини впевненістю в тому,що вона потрібна, що ми її любимо, а лише потім будемо займатися її вихованням і навчанням.   Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:
  1. Перед нами діти.
  2. Вони поводять себе як діти.
  3. Буває,що їхня поведінка нас нервує.
  4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, незважаючи на їхні витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
  5. Якщо вони мають догоджати мені,аби заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони втрачають впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати вчинки, а значить, не можуть контролювати їх, поводитись більш зріло.
  6. Якщо перш ніж заслужити любов вони повинні стати такими, якими ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся –     вимоги надто високі». А в результаті – невпевненість, тривожність, знижена самооцінка та озлобленість.
  7. Якщо ми любимо їх, не дивлячись ні на що, вони завжди можуть контролювати свою поведінку й не відчувати тривоги.
  Найголовніше – ЛЮБИТИ !